Інтерв’ю з автором
У червні 2019 року світ побачив новий роман відомого українського письменника Сергія Батурина «Clavus Domini». Автор пропонує читачу зануритися в час, коли було розіп'ято Ісуса Христа, та дізнатися, ким же насправді був розбійник Варавва, якого згадують усі четверо євангелістів.
Вітаю, пане Сергію! Розкажіть про назву Вашого нового роману «Clavus Domini». Що вона означає і який сенс несе в собі?
- «Clavus Domini» перекладається з латини як «Цвях Господній». Так - Цвяхами Господніми - звуться в християнстві ті цвяхи, якими кат прибив до хреста Ісуса. Християни шанують їх як одні з найбільших святинь нарівні з терновим вінцем, що був на голові в Сина Божого Страсної п'ятниці, з плащаницею, котрою накрили Його тіло після смерті, деревиною того самого хреста... Щоправда, богослови різних християнських течій досі не домовилися, скільки цих цвяхів було - три чи чотири. Кількадесят монастирів і соборів мають серед своїх реліквій цвях і вважають його одним із тих самих. Ясна річ, що левова частка цих цвяхів не може мати жодного відношення до описаних у Євангеліях подій. Але з тими артефактами хай розбираються історики й теологи, в романі йдеться про відомі події першої половини І ст. від Різдва Христового, описані євангелістами. Цвях Господній для мене - один з символів тих подій і священна реліквія. А для мого героя, з огляду на описані в романі обставини, він означає ще більше, ніж для мене, але докладніше я не можу розповісти, не розкривши передчасно сюжету книжки. Хотілося б, щоб читач дізнався про все сам.
У книжці «Clavus Domini» Ви шукаєте відповідь на питання, ким же насправді був біблійний Варавва. Чому ця історія Вас зацікавила?
- Я не шукаю відповіді: для себе я вирішив , ким він був, від самого початку роботи над романом. Як на мене, постать Варавви дуже цікава для художнього осмислення: про всіх учасників описаних у Євангеліях подій є певні відомості, про когось ми знаємо більше, про інших - менше. Про Варавву ж, крім того, що він розбійник, ми не знаємо нічого, і пам'ятки писемності того часу не містять жодної згадки про нього. Але помилувано само його, а не Ісуса, котрого кілька днів тому мешканці Єрусалима зустрічали осанною й котрому встеляли шлях пальмовим гіллям. А хіба нема протиріччя в тому, що в неділю народ кричить осанну, а за п'ять днів начебто ті самі люди волають «Розіпни!»? І чи не може бути, що то були інші люди?
Є чимало версій, ким направду був Варавва, як сталося, що був помилуваний саме він, хоч його злочин не піддавався сумнівам, а у вчинках Ісуса ані Пілат, ані тетрарх Ірод Антипа не знайшли нічого протиправного...
«Clavus Domini» - і не лише цей серед моїх романів - розповідає про долю людини, яка живе, як і ми зараз, у непросту зламну епоху. Як пройти складні випробування (а мій герой витримує їх чимало) й не втратити себе - саме на це запитання я дійсно шукаю відповіді майже в кожній своїй книжці.
Історією ж Варавви я зацікавився, читаючи книгу Хаяма Макобі «Революція в Юдеї», там цей персонаж згадується хоч і побіжно, але в цікавому контексті.
Ви пишете на релігійну тему й у романі зачіпаєте питання розп'яття Христа. Як писати про події, описані в Біблії, аби не зачепити почуття вірян?
- По-перше, я теж християнин, хоч не надто релігійний, по-друге, на всі події роману читач щоразу дивиться очима персонажів-нехристиян: сотника Лонгіна, галлів Казарнака й Рагнола, коенів Анни та Йосипа Бар-Каяфи, самого Варавви, його коханої... І кожного разу практично всі вони отримують неабиякі враження від зустрічі з Ним.
Пишучи роман, я намагався бути максимально делікатним, бо книжка стосується не лише історії християнства, але й юдаїзму, історії, традицій, побуту євреїв, тому мусив постійно консультуватися зі знавцями як християнства, так і юдаїки. Дякувати долі, серед моїх друзів такі знайшлися.
До того ж «Clavus Domini» - це літературний твір, у якому автор намагався осмислити й передати художніми засобами події, що сталися в Юдеї майже дві тисячі років тому, та розповісти історію простої людини, що живе під час епохальних змін. Роман не є історичною науковою розвідкою чи теологічною працею й не претендує бути істиною в останній інстанції в жодній із цих царин.
Скільки часу Ви працювали над романом і де брали інформацію та натхнення - це робота з першоджерелами чи виключно художній вимисел?
Над романом я працював від початку 2014 і до кінця 2017 року з перервами на завершення роману «Шизґара» та написання роману «Вакансія для диктатора», з яким я впорався за 3 місяці.
Інформацію я брав з першоджерел, з літератури, з інтернету, з консультацій із фахівцями.
«Clavus Domini» - художній історичний роман. Працюючи над історичними романами, як-от «Охоронець» чи «OST», я завжди намагаюся дотримуватися історично достовірного тла, на котрому наряду з реальним історичними персонажами діють і вигадані герої. І достовірність історичних подій та елементів історичного антуражу я перевіряю ретельно. І якщо ти взявся за епоху античності, то треба розуміти, які були на вигляд нагороди в римських вояків, чим іспанський гладіус відрізнявся від грецького ксифоса, фрамея - від пілума чи гасти, шекель від денарія, а поселення германців від села галлів і багато чого ще, бо у світі твого героя це все були звичайні, зрозумілі речі... Хто прочитає роман, теж буде все це знати.
Для кого Ви писали роман «Clavus Domini», хто Ваш читач?
- Мій читач - це людина, залюблена в українську літературу, це український інтеліґент. Роман «Clavus Domini» не був адресований якійсь спеціальній цільовій аудиторії, хоча, думаю, в першу чергу його читатимуть шанувальники історичного роману. Хіба що дітям, з огляду на описані жорстокі реалії античного світу, я би його читати не радив.
Ваші попередні твори «Охоронець», «Шизгара» та «Вакансія для диктатора» були відзначені нагородами. Чого очікуєте від нового роману?
- Відзнаки за твори - важливий аспект у житті письменника, але для мене і, упевнений, для левової частки моїх колег - далеко не головний. Книжка створюється в першу чергу для читача. Я сподіваюся, що читачі добре зустрінуть мій роман, що кожен з них захоче мати його у своїй бібліотеці.
На Вашу думку, сучасна українська література переживає добу розквіту чи навпаки занепаду?
- Як на мене, зараз наша література переживає підйом, навіть певне відродження. Я глибоко переконаний, що наша література аж нічим не гірша, ніж, скажімо, польська, німецька, французька. Вона має всі ознаки розвиненої європейської літератури, зі своїми напрямами, стилями, формами, школами - цікавими, самобутніми, деінде кумедними. Повинні сказати своє слово ті, хто має просувати українську книжку на ринку: наші піарники, менеджери, організатори, книгорозповсюджувачі.
Кого з українських авторів Ви радите прочитати своїм друзям?
- Леонід Кононович «Повернення», «Тема для медитації»; Сергій Сингаївський «Дорога на Асмару»; Володимир Лис «Століття Якова»; Марія Матіос «Солодка Даруся», «Нація»; романи Юрія Винничука, Сергія Пономаренка, Марії Ткачівської, Павла Вольвача, творчого подружжя Литовченків... Чимало цікавих письменників стали працювати в дитячій літературі: Валентина Захабура, Іван Андрусяк, Анна Багряна... Є багато самобутніх поетів: Анна Малігон, Леся Мудрак, Костянтин Мордатенко... Продовжують працювати в літературі Василь Герасим'юк чи Борис Херсонський. У нашій літературі зараз багато дуже цікавих авторів.
А з зарубіжних?
- Зарубіжних авторів я зараз читаю спорадично, тому жодних рекомендацій не даватиму.
Які для Вас ідеальні умови для написання роману? Ви пишете на самоті, чи слухаючи музику, чи ще якось?
- На самоті під класичну музику.
Скільки особисто Вас у ваших книжках?
- Особисто я завжди присутній у своїх книжках хоча би з огляду на те, що я їх створив. Тому особисто я як автор на сто відсотків присутній у всіх своїх книжках. У мене завжди є ставлення до своїх героїв і подій, що з ними відбуваються. Автобіографічне в моїх книжках вмістилося по-різному: його дуже багато в «Шизґарі», чимало у «Каві по-польськи», практично нема у «Вакансії для диктатора». Міру автобіографічності роману визначає його художня мета.
Яку музику Ви слухаєте, хто Ваші улюблені виконавці?
Я люблю переважно класику та важкий рок. Мої улюблені співаки: Еліна Гаранча, Сара Брайтман, Сумі Джо, Ігор Борко, Олександр Градський, Флор Янсен, Тар'я Турунен, Даніела Заюшкіна, Кендіс Найт. Музиканти - Інгві Мальмстін та Артур Рубінштейн. Але це основні.
Наостанок, що побажаєте читачам ?
- Приємного читання роману.
Джерело : https://fabulabook.com/osobysta-dumka/interv-yu-z-avtorom-sergij-baturyn/